Басурмен



Категории Степан Васильченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Семен стоïть у сiнях, заглядає в одчиненi хатнi дверi. Вiн недавно прибiг знадвору i в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вiкна за дiрки, в якi зазирає ясний день. Вся стiна перед дверима обставлена чорними сумними iконами, перед ними горить три лампадки, привiшенi вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокiй норi, горять у печi дрова. Коло печi порається пiдтикана мати, червона од огню, з пасмами на чолi кiс, що вибилися з-пiд очiпка. Мамо, дайте снiдать!.. А Богу молився? Не помолишся, до самого вечора не дам так собi й знай, казала мати, сердито тьоригаючи рогачем. Людськi дiти в недiлю, поки з церкви не вийдуть, то й рiски в рот не беруть, а ти, такий лобаню, схопився, лоба не перехрестивши, та до хлiба зараз тягнешся? Безстрамнику!.. У дядька ж Микити бiльший за мене, а його ще нi разу не молили! гуде плаксиво Семен. Бач, з кого вiн привод бере? З Микити! Та то ж шибеник на те, на те вiн махамет. А дядина казала ж, що ми обидва з Микитою махамети. Мати побожно скривилася й заплющила очi. Що ти вдiєш iз таким кателиком... Iз таким лобурем, таким харцизякою! Далi скривилася й, зiтхнувши, почала всовiщати: I що ти собi думаєш, Семене, коли ти порозумiєш? Тож тiльки невiра, басурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещена тварюка. Та тебе ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь, що будуть робити на тiм свiтi грiшникам! мати показала рукою на стiну. Семен спiдлоба зиркнув у той бiк, де висiла на стiнi велика картина страшного суду; од неï завжди смердiло Семеновi духом чортячого кубла. Вiн одступив далi й промовив уперто: Хай завдають. На сковородi на гарячiй будеш сидiти, гарячу смолу будеш пити. Дарма... Будуть тебе куцi залiзним гаком за язик тягнути. Язик у Семена в ротi боязко заворушився, покотилась слина, i вiн сплюнув. А я втечу-у... Куди? Дурню! Скрiзь вони тебе знайдуть, скрiзь впiймають. Упiймають тебе, басурмена, потягнуть на саме дно в пекло i вкинуть тебе, неблагословенного, в казан у киплячий... Шелевiють1, трiскотять перед iконами лампадки; знадвору долiта тягучий дзвiн, нiби крiзь сон скликаючи людей до служби: Бе-ем!.. Бе-ем!.. Мати порається коло печi, очi ïï тьмаряться, туманiють i вже лагiдним, тихим голосом, як побожну казку, розповiдає вона про всi пекельнi муки, якi дожидають на тiм свiтi грiшного Семена. Мамо, а казан буде такий, як ото москалi кашу варять? довiрчиво вже перепитує вiн матiр. Буде казан великий, великий та глибокий... Стоïть Семен, схилившись на причiлок, задумався. Довго вiн щось мiркував собi, зважував, далi зiтхнув, тихо вийшов на середину хати й промовив: Ну, молiть... Тихо в хатi. Чути тiльки, як трiскає в печi. Мати одхилила голову од печi, схилилася на рогач, тихо проказує молитви. Перед iконами стоïть, як солдат на вартi, Семен одна рука, як прив'язана, друга маха, як заведена. Плаксивим голосом повторяє вiн за матiр'ю слова молитви, намагаючись тримати такий же, як i в неï, тон i iнтонацiю. Раз по раз тихе молитовне буркотання переривається сердитими вигуками: Стiй рiвно! Бий поклони! Не верти головою, як коняка! I далi знову лагiдне, побожне: I остави нам... долги наша... яко же i ми... У печi щось зашкварчало, зашипiло, нiби його ошпарено окропом. Мати охнула й миттю крутнулася до печi: Трясця ж твоïй матерi сяких та таких! Чи ти ж не сказився, чортового корiння горщик! Торохтить рогачем, хапається якшвидше витягнуть iз огню оскандалений горщик, почала гримати на його та докоряти, як живого. Мамо: якожеïми... Мамо!.. нудьгуючи, навертає ïï до молитви Семен. Мати, заклопотана i сконфужена, доливає горщик водою, бубонить щось до його, про Семена забула. Мамо! з мукою, iз слiзьми благає Семен, переступаючи нетерпляче з однiєï ноги на другу, як на гарячому каменi. Мамо! Чуєте чи нi? Мамо! Та чого тебе мордує лиха година? Ну, кажи, чого тобi? витрiщилась на нього мати, повернувшись од горщика. Чого мордує! Забули вже? Якожеïми... Мати пролупується, побожно, крадькома хреститься, зiтхає i знову переходить на тихий молитовний тон. Семен б'є поклони, не торкаючись колiньми долiвки, i охоче задержує голову на землi. Коли вiн обiпреться чолом об землю, крiзь власнi його ноги, як у вилазку, йому видно все, що дiється позаду його. Iз хати дверi одчиненi в сiни, а iз сiней видно двiр i комору в дворi. Ген дядькiв Рябко стоïть коло комори, здається великим-великим, як свiт. Чого ж то вiн зазирає в комору? думає собi Семен. Далi, кинувшись, гукає як несамовитий: Мамо! Собака до сала в комору лiзе! Де? ще голоснiше крикнула перелякана мати. Семен схоплюється на ноги i трьома пучками, якi в нього були складенi для хреста, показує на дверi: А дивiться! Мати щось кинула, щось ухопила i зникла за дверима як буря. Залишившись у хатi сам, Семен зажмурив очi i солодко-солодко потягнувся. Далi засмiявся, пiдстрибнув i тихенько, навшпиньках почав витанцьовувати: Тра-та-та! Тра-та-та! Сiла баба на кота!.. А в хатi тихо, тiльки пiч сама собi порядкує топиться. Семен вiдразу змовкає. Очi його загораються радiсним, розбiйницьким блиском. Зирк, зирк! ними по хатi. На вiкнi великий недокурок, що батько ще звечора забув. У Семена аж ноги затремтiли: вхопив вiн його жменею, як метелика, взяв у пучки, роздивляється. Швидко вилiз на лаву, прихилив до iкони близько свою голову, прикурює. Дим застеляє йому очi, шпигає в нiс вiн кривиться, ноги тремтять од страху й радощiв, i лице аж мiниться од щастя. Розпаливши цигарку, вiн устромив ïï в зуби, взявся в боки, осмiхається сп'янiлою посмiшкою. Семене! Семен озирнувся мати. Мовби крiзь сон пам'ятає Семен, як сама собою випурхнула з його зубiв цигарка, iскрами опаливши губу, як чиясь холодна рука тiпала його по губах; чув, як щось гупало в спину i далi, мов на крилах, миттю винесло його в сiни. Iди менi геть! Iди, безбожнику, iди, невiро, з хати зовсiм! наказує йому мати. Iди собi до басурменiв, живи з ними, а додому не вертайся. I Семен, гiрко ридаючи, спотикаючись, бiг iз сiней у далекi, невiдомi свiти... Набитий, Боговi неугодний, вигнанець iз рiдноï хати, де йому бiльш пiдходяще мiсце у свiтi, як не за клунею в кропивi?.. Сидить Семен там, зiгнувшись, поклав голову на колiна й гуде. Гуде й гуде вже й спина переболiла, i слiз нема, а вiн гуде. Жаль йому на маму, думає, чим би i ïй жалю завдати. Коли вже ви виганяєте мене з дому, то краще менi вмерти. Гу-гу!.. тягне вiн лiниво, а думка малює жалiсну картину. Ось вiн умер, i несуть його до ями з попами, з корогвами, а мама йде за його труною, полою утирається та плаче-плаче: А куди ж це ти, мiй синочку, виряджаєшся?! А Семен ïй докiрливо одповiдає: Не знаєте куди в пекло! А на кого ж ти, мiй голубчику, покидаєш?! Ага, тепер голубчику, думає собi Семен, а тодi басурмен! Нi, несiть далi не встану. Аж ось i яма вже близько. Тут Семен засовався на мiсцi й кашлянув. Щоб, чого доброго, справдi, не роздивившись гаразд, не вкинули його в яму, подумав вiн боязко, уже тiльки сам собi. Нi, нехай яма буде ще далеко-далеко-далеко... Сонце пiдбилося вище на небо i стало через бур'яни грiти на Семена. За городами видно небо, синє-синє та кругле, нiби велетенська полив'яна пiч випалюється на огнi, мiниться, а пiд синявою неба геть-геть аж до лiсу рябiє усякими квiтками зелений луг. Дивиться Семен квiтки злодiйкувато повиставляли головки з трави та всi, як одна, моргають йому: Тiкай, Семене, сюди! Тiкай, Семене, сюди! У Семена в головi думки плутаються, похорон зразу лiквiдується: тiльки хотiли його вкинути в яму вiн з труни та далi! А пiп за ним iз кадилом: держи, лови його! Мати: То це ти дурив мене, лоботрясе? Стiй же ти, кателику, вернешся додому! У заплаканих очах Семена виплив несподiвано i затремтiв блискучий смiх. Одразу вiн перестав густи, як одрубав; зачервонiвся i закихкотiв дрiбним невтриманим смiхом. Схопившись, вистрибом через капусту, через буряки подався до лугу, широко розставляючи руки. Лежить Семен горiлиць у високiй травi, виставив уверх колiно, дивиться у синє небо, голова низько на землi. Перед очима летить маленький комар... Здається, десь високо в небi журавель лине. Над головою недалеко манячить стеблина звiробою, i здається вона Семеновi високим-високим, аж до неба, гiллястим та рясним деревом... I друге вже таке, i третє... I ось уже всi квiти й травини видаються Семеновi височенним та густим чи то лiсом, чи садом iз дивних, невiдомих квiток-деревин. Листки на них великi-великi, як зеленi химернi покришки, а квiтки нiби поначiплюванi червонi миски, синi чашки та чугуни, блакитнi дзвони, жовтi цебри, жовтогарячi дiжi, а з того густого лiсу, нiби верховина якоïсь скелi, визирає його власне колiно. Шугають величезнi метелi у бiлих, синiх, темно-рожевих, позолочених шовках. Сiдають на квiтки, хитають крилами, як мальованими ворiтьми. Ген-ген нiби iз самого неба шумить, гуде патлатий, волохатий джмiль у дорогих ризах, перетятий шовковими поясами. Летить, гуде, нiби диякон у церквi службу Божу починає: Миром... Господу... по-мо-о-о... Далi спинився вiн над однiєю чашкою, зазирає: Що у вас тут таке?.. Покоштував, подумав, пробурчав: А нiчого собi... I знову: По-мо-о-о... I подавсь, подавсь, подавсь, кiльки видно над верховинами дивовижних квiтчастих лiсiв. Комарi, мушки, усякi кузки запищали цiлими роями, кожне по-своєму, як той голосливий хор: I... i... i... i... Семен простяг руки, починає махати ними, як регент у церквi, пiдспiвує ïм тоненьким голоском, лад дає: Господи, по-ми-и-и... Десь у гущавинi, сховавшись у тiнi велетня-листка, у срiбнi струни вдарив невидимий цимбалiст. Закували срiбними молоточками ковалики, золотi десь вiнчики куючи. Святi кравчики зашумiли на срiбних машинках. I роботу роблять, i службу Божу правлять. Семен пiднiмає вгору руки, нiби пiдбираючи мотузки од небесних дзвонiв, i починає працювати руками й ногами, i голос його, як грiм, розноситься далеко по всьому зеленому свiту: Бом, дзень, Сав-ка вмер! Положили Сав-ку На ду-бову лав-ку! Лав-ка гнеть-ся, Сав-ка смiєть-ся! Припiкає сонце, парить починає i пахощами обкурюється увесь квiтник-лiс. Жарко дихає материнка, п'яним духом дише деревiй, озивається святим куревом смiлка. Бринить, шумить святий гармидер все голоснiше й ширше. I над усiм гамом геть-геть лунають могучi передзвони радiсного нового паламаря.
Басурмен